Ой, у землях Ерін, де кров’ю полита земля,

Де море ридає, де згасла зоря,

Там принц із мечем, що сяяв для Бору,

Обрав темний шлях у глибинах мороку.

Ерік, син Ерін, із серцем незламним колись,

До Домну пішов, честь свою зрадивши.

Зрадив він Нію, фейрі ясну,

І Агнес, що серцем його берегла.

Ой, плач, Ерін, за принцем у млі,

Що в хаосі Домну згубив свої дні.

Його меч почорнів, і згасли зірки,

Пісні бардів про нього гіркі.

У Франції дядько тримав чорний камінь,

Що кликав до сили, до влади над нами.

Ерік торкнувся, і сила його спалахнула,

Та душа його тінню в пітьмі потонула.

Фейрі зів’яли, Тір на нОг згас,

Нія кров’ю для Домну двері відкрила.

Агнес з вогнем відвернулась в журбі,

Ерін впала, втративши все у боротьбі.

Ой, плач, Ерін, за принцем у млі,

Що в хаосі Домну згубив свої дні.

Його меч почорнів, і згасли зірки,

Пісні бардів про нього гіркі.

Фоморіани виросли, кров залила поля,

Ерік переміг, та ціною була вона.

Ерік, як Флайбертах, тінню блукає,

Його серце в пітьмі назавжди зника.

Та Блатмін співає, тримаючи меч його,

Про принца, що втратив всі мрії серця свого.

Ерін впала і духи замовкли,

У хаосі Домну навік пропали.

Ой, плач, Ерін, за принцем у млі,

Що в хаосі Домну згубив свої дні.

Його меч почорнів, і згасли зірки,

Пісні бардів про нього гіркі.

Ой, слухай, земля, коли вітер рида,

Легенда про нього у серці бліда.

У пітьмі Домну його тінь блукає,

Та пісня бардів ніколи не згасає.